Два роки поспіль ми святкували Воскресіння Христове у час пандемії. Мабуть, нам на думку не спадало, що це буде у час воєнний. Ми знали, що війна триває на Сході України, але то здавалось так далеко…
Тепер ми всі разом більше або менше переживаємо час війни, біль, зранення, але попри все ми об’єднані та йдемо до перемоги кожен на своєму фронті, проти одного ворога, проти – росії. До нас прийшло велике прозріння. Тепер йдемо до воскресіння як відродження української ідентичності, самобутності, мови, культури…
Воскресіння – це зміна та переміна, це вийти із гробу меншовартості і стати переможцями у гріхах Каїна та Юди. Велика ціна заплачена за кожного з нас на Голгофі, велика ціна заплачена у Бучі, Гостомелі, Бородянці, Ірпені, Маріуполі та інших містах та селах України, через які проходить наша з вами хресна дорога, яка веде до воскресіння.
Твоє християнство не може бути поза… Україною, все ж таки попри «Бог один», є різниця в якій церкві молитися, різниця є чи Первосвященик твій батько, чи розпинатель, якою мовою він звертається до тебе.
«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував». Ми послідовники Воскреслого, ми ті, які не віримо в безсилля гробу, а віримо в силу Життя, ми не боїмося смерті – вона лиш перехід. Ми не боїмося сторожі, яка несе смерть гробу, ми ті, які віримо в Життя, шукаємо Правди, і йдемо по Дорозі до Воскресіння.
